Першопостове

Наше життя це лишень відстань з крапки А до крапки Б, яку ми долаємо автостопом. Хтось підкине, з кимось нам по-дорозі якийсь час, якусь відстань. Ми втомилися запам’’ятовувати імена і нові обличчя. Мабуть в крапці Б всі люди зустрінуться знову. І поділяться своїми враженнями. Розкажуть чим вони наповнили цю порожнечу, під назвою життя. Вони мали всі можливості для того, аби дістати кольорові олівці і почати виводити фантастичні дивовижні казкові малюнки. Мали, мають, будуть мати. Наступного разу. Наступної подорожі до крапки В, Г, Д… Але спершу до крапки Б. В якій мають зустрітися всі. Так! Зустрінуться всі. Всі ті, які так чи інакше вписали себе фламастером в твоє життя. Хто скільки зміг, хто скільки встиг. Кожен звертався до тебе, називав твоє ім’я, від вчительки початкових класів яка в житті так нічому і не навчилась, а прагне вчити інших, до міліціонера, який ховався по кущах і ловив тебе коли ти всього лише хотів посцяти.
Нехай це буде вступне слово. Перший пост до мого щоденника.


( Read more... )

Стародавні стежки

Монахи, ремесленики, учні філософських шкіл, які стоптували свої сандалі стародавніми стежками, навряд чи могли уявити завантажений автомобілями світ сьогодення. Їм завше відкривався подібний краєвид. Дороги в ті часи завше були просякнуті ароматом кінського навозу. На узбіччі цвіли екологічно чисті кульбабки. А в розігрітих печах пеклися пироги. ( Read more... )