Шипіт-2016 - День 3
Jul. 11th, 2016 09:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
dyvosny6 липня. середа. Напередодні язичницького свята Купала. Зранку до річки сходяться набрати води, умитися, почистити зуби.
Ну, от і я теж. Це моя зубна паста.
Футляр для окулярів, щітка, мильниця.
А це нут, який я вчора замочив. Наш сніданок розпочався саме з нього, поки готувались інші страви.
Пляшка з-під вина - як ваза для квітів.
Валя милується квітами.
Насолоджується їх ароматом.
Заварюється чай з місцевих трав. Не знаю, що вони туди кидали. Бачу гілочки чорниці.
Соломія і Михайлина.
Традиційно - ранкова музика.
І от ми з Ніною, Вова в останню мить передумав з нами йти, рушаємо на гору Гимбу.
Різноманітні хіповські лаштунки.
Там ще вище по галявині теж селяться люди. Тут панує більш така спокійна, душевна атмосфера. Значно менше тінейджерів.
Ернесто Че Гевара.
На обгорнутому клейонками шалаші закріплено зображення індуїстького бога мудрости - Ганеша. Хіповський табір.
Підіймаємось далі.
Чимчикуємо по корінням.
Ще одна галявина, вже у підніжжя гори.
Дме вітер.
Хмари окутують гори.
Загалом на гору Гимбу є цілком офіційний туристичний шлях. Він легкий, доволі покатий, ним запросто можуть їхати автомобілі.
Але... знов таки ми лешких шляхів не шукаємо - йдемо прямо на гору, навпростець - прямо по чорничних кущах.
Оглядаємось назад.
І вперед - на Гимбу.
Загалом це був солодкий, смачний підйом.
Підіймаєшся, по ходу поскубуючи чорничку.
Вся гора - суцільні кущі чорниці. Чорнична плантація.
Погляд униз.
Он там видно шипітську галявину.
Погляд у бік. Нас окутують хмари.
Час від часу робимо перепочинок.
Загалом підіймаєшся, думаєш що вершина, але за ним відкривається ще вищий ярус і ще і ще... здається що цьому немає кінця.
Зрештою можна перепочити і поласувати чорницею.
Це ми вирішили трохи пройти в бік.
Дерева у низу.
Ялинка на тлі суцільного туману, хмар.
Між чорницями знайшли якусь стежку, яка веде прямісінько на гору. Нею йти стало легше.
Чим вище піднімаєшся, тим чорниця стає кислішою, стає холодніше, і ми вже понатягали на себе шапки.
Двоє людей спускались з гори, але вони так до вершини і не дійшли. Питаємо - "Як гадаєте, нам ще далеко йти до вершини?". Хтось з них каже що ні, хтось - так. Але звідки їм достеменно знати, вони ж так і не долізли. А от коли им таки заберемось на гору, я спитаю Ніну, а що ти нам би тоді відповіла "Далеко ще до вершини чи ні?". Ніна каже - "Я би сказала, що доволі далеченько, але раджу дійти, бо воно того варте".
І ми в суцільному молоці, наче на краю світу...
Рушаємо далі, чіпляючись руками за чорничні кущі, на яких ягоди стають дрібненькими і потроху зникають взагалі.
От вона - дорога на край світу.
Вся трава навколо - мокра..
І от Ніна долає останні метри.
І ми на горі. Здавалось що ми тут одні. Адже на своєму шляху підйому ми більше нікого не зустрічали.
Але згодом виявилось, що ця дорога по хребту, на якій ми стоїмо, - це і є та легка туристична дорога, яку легко можуть долати автівки. І цією дорогою то і діло пробігає піпл. Для них вершина - трохи далі. Там для них спеціально встановлено знак. От вони до нього і бігають. Але нам той знак не потрібен. Ми до своєї вершини дійшли.
Вертатись вирішуємо оцією туристичною широкою дорогою і на всяк випадок я навпроти нашої чорничної стежки роблю напис, на випадок того, щоб якщо зайдемо не туди і повернемось, щоб знайти ту нашу стежку, яка виведе нас на галявину.
І от лишивши напис, рушаємо офіційним шляхом.
В туман.
По дорозі зустрічаються орієнтири.
І ми йдемо далі.
Тут ростуть квіти чимось схожі на кульбабки.
Це екстрім вело-траса.
Виходимо до канатної дороги.
Вона працює. Нею користуються люди.
Хоча загалом крісла повзуть порожні.
Орієнтири
Люди їдуть обгорнуті клейонкою.
Йдемо вздовж цієї канатної дороги...
...яка повзе униз.
Час від часу питаємо зустрічних людей, як йти до Шипоту. І вони, на щастя, підказують де слід звернути. Так, щоб повернутись на галявину потрібно звернути на ліво.
І наш орієнтир - КПП водоспаду Шипіт.
І тут починає сипати град.
Градини різної величини... і дощ... з градом.
Просто таки злива.
Йдемо під зливою. Те що захищає дощовик - сухе, але ноги всі мокрі, по коліна, майже по пояс.
На галявині жодних людей - всі у наметах. Деякі все ж кучкуються під навісами.
І коли ми дістались до свого табору, виявилось, що у нас таки теж з'явився тент. Для мене це була несподіванка. Це принаймні захистило дрова.
Це хлопці, які певно і притягли тент.
Хвилин через п'ятнадцять визирнуло сонце і галявина наповнилась радісними криками, завиваннями, улюлюканнями з приводу того, що дощ закінчився.
Зрештою вся галявина наповнилась димом - у вогнищах горіли вологі дрова.
З Вовою пішли в магазин.
Так чи інакше, дощ час від часу покрпував, або вітер просто струшував крплини з дерев.
Тим часом внизу галявини вже споруджують конструкцію під купальське вогнище.
Складають із сухих сосен.
Робота кипить.
Біля магазину швендяють зграї коней.
Вертаємо назад.
Продовжується складання колод під купальську ватру.
Триває робота над ватрою.
Святковий настрій - в ніч на Купалу.
Біля вогнища.
І от вже на галявині розпалюють купальску ватру.
Все це супроводжується шаманськими співами...
...барабанним боєм...
...радісними вигуками...
Ватра полихнула...
...і одразу ж розпалась.
...тим не менш... свято тривало. Люди там влаштовували фаєр шоу. Одначе було холодно. І через скупчення людей я до ватри не пішов. Поврнеувся до наших наметів.
І разом з Соломією просиділи біля нашого вогнища години до третьої за тихими приємними розмовами. Коли вже було за третю, я пішов спати. Соломія ще лишалась сидіти і дивтись на вогнище.
Натискати тут для ПРОДОВЖЕННЯ - ШИПІТ-2016 - ДЕНЬ 4
Ну, от і я теж. Це моя зубна паста.
Футляр для окулярів, щітка, мильниця.
А це нут, який я вчора замочив. Наш сніданок розпочався саме з нього, поки готувались інші страви.
Пляшка з-під вина - як ваза для квітів.
Валя милується квітами.
Насолоджується їх ароматом.
Заварюється чай з місцевих трав. Не знаю, що вони туди кидали. Бачу гілочки чорниці.
Соломія і Михайлина.
Традиційно - ранкова музика.
І от ми з Ніною, Вова в останню мить передумав з нами йти, рушаємо на гору Гимбу.
Різноманітні хіповські лаштунки.
Там ще вище по галявині теж селяться люди. Тут панує більш така спокійна, душевна атмосфера. Значно менше тінейджерів.
Ернесто Че Гевара.
На обгорнутому клейонками шалаші закріплено зображення індуїстького бога мудрости - Ганеша. Хіповський табір.
Підіймаємось далі.
Чимчикуємо по корінням.
Ще одна галявина, вже у підніжжя гори.
Дме вітер.
Хмари окутують гори.
Загалом на гору Гимбу є цілком офіційний туристичний шлях. Він легкий, доволі покатий, ним запросто можуть їхати автомобілі.
Але... знов таки ми лешких шляхів не шукаємо - йдемо прямо на гору, навпростець - прямо по чорничних кущах.
Оглядаємось назад.
І вперед - на Гимбу.
Загалом це був солодкий, смачний підйом.
Підіймаєшся, по ходу поскубуючи чорничку.
Вся гора - суцільні кущі чорниці. Чорнична плантація.
Погляд униз.
Он там видно шипітську галявину.
Погляд у бік. Нас окутують хмари.
Час від часу робимо перепочинок.
Загалом підіймаєшся, думаєш що вершина, але за ним відкривається ще вищий ярус і ще і ще... здається що цьому немає кінця.
Зрештою можна перепочити і поласувати чорницею.
Це ми вирішили трохи пройти в бік.
Дерева у низу.
Ялинка на тлі суцільного туману, хмар.
Між чорницями знайшли якусь стежку, яка веде прямісінько на гору. Нею йти стало легше.
Чим вище піднімаєшся, тим чорниця стає кислішою, стає холодніше, і ми вже понатягали на себе шапки.
Двоє людей спускались з гори, але вони так до вершини і не дійшли. Питаємо - "Як гадаєте, нам ще далеко йти до вершини?". Хтось з них каже що ні, хтось - так. Але звідки їм достеменно знати, вони ж так і не долізли. А от коли им таки заберемось на гору, я спитаю Ніну, а що ти нам би тоді відповіла "Далеко ще до вершини чи ні?". Ніна каже - "Я би сказала, що доволі далеченько, але раджу дійти, бо воно того варте".
І ми в суцільному молоці, наче на краю світу...
Рушаємо далі, чіпляючись руками за чорничні кущі, на яких ягоди стають дрібненькими і потроху зникають взагалі.
От вона - дорога на край світу.
Вся трава навколо - мокра..
І от Ніна долає останні метри.
І ми на горі. Здавалось що ми тут одні. Адже на своєму шляху підйому ми більше нікого не зустрічали.
Але згодом виявилось, що ця дорога по хребту, на якій ми стоїмо, - це і є та легка туристична дорога, яку легко можуть долати автівки. І цією дорогою то і діло пробігає піпл. Для них вершина - трохи далі. Там для них спеціально встановлено знак. От вони до нього і бігають. Але нам той знак не потрібен. Ми до своєї вершини дійшли.
Вертатись вирішуємо оцією туристичною широкою дорогою і на всяк випадок я навпроти нашої чорничної стежки роблю напис, на випадок того, щоб якщо зайдемо не туди і повернемось, щоб знайти ту нашу стежку, яка виведе нас на галявину.
І от лишивши напис, рушаємо офіційним шляхом.
В туман.
По дорозі зустрічаються орієнтири.
І ми йдемо далі.
Тут ростуть квіти чимось схожі на кульбабки.
Це екстрім вело-траса.
Виходимо до канатної дороги.
Вона працює. Нею користуються люди.
Хоча загалом крісла повзуть порожні.
Орієнтири
Люди їдуть обгорнуті клейонкою.
Йдемо вздовж цієї канатної дороги...
...яка повзе униз.
Час від часу питаємо зустрічних людей, як йти до Шипоту. І вони, на щастя, підказують де слід звернути. Так, щоб повернутись на галявину потрібно звернути на ліво.
І наш орієнтир - КПП водоспаду Шипіт.
І тут починає сипати град.
Градини різної величини... і дощ... з градом.
Просто таки злива.
Йдемо під зливою. Те що захищає дощовик - сухе, але ноги всі мокрі, по коліна, майже по пояс.
На галявині жодних людей - всі у наметах. Деякі все ж кучкуються під навісами.
І коли ми дістались до свого табору, виявилось, що у нас таки теж з'явився тент. Для мене це була несподіванка. Це принаймні захистило дрова.
Це хлопці, які певно і притягли тент.
Хвилин через п'ятнадцять визирнуло сонце і галявина наповнилась радісними криками, завиваннями, улюлюканнями з приводу того, що дощ закінчився.
Зрештою вся галявина наповнилась димом - у вогнищах горіли вологі дрова.
З Вовою пішли в магазин.
Так чи інакше, дощ час від часу покрпував, або вітер просто струшував крплини з дерев.
Тим часом внизу галявини вже споруджують конструкцію під купальське вогнище.
Складають із сухих сосен.
Робота кипить.
Біля магазину швендяють зграї коней.
Вертаємо назад.
Продовжується складання колод під купальську ватру.
Триває робота над ватрою.
Святковий настрій - в ніч на Купалу.
Біля вогнища.
І от вже на галявині розпалюють купальску ватру.
Все це супроводжується шаманськими співами...
...барабанним боєм...
...радісними вигуками...
Ватра полихнула...
...і одразу ж розпалась.
...тим не менш... свято тривало. Люди там влаштовували фаєр шоу. Одначе було холодно. І через скупчення людей я до ватри не пішов. Поврнеувся до наших наметів.
І разом з Соломією просиділи біля нашого вогнища години до третьої за тихими приємними розмовами. Коли вже було за третю, я пішов спати. Соломія ще лишалась сидіти і дивтись на вогнище.
Натискати тут для ПРОДОВЖЕННЯ - ШИПІТ-2016 - ДЕНЬ 4
