Буває так, що насниться море і ти розумієш, що це знак. Що пора рушати. Офіси засинають п’ятничного вечора. Розбрідаються по домівках люди. Тебе ж кличе дорога. Покачування старого, затертого вагону потяга. Переплетення голосів залізничних станцій, Блимання у нічне вікно придорожніх ліхтарів. Зранку прокидаєшся в Одесі.


Потім. Починаючи від Лузанівки, куди тебе довозить 242-га маршрутка, ти рушаєш далі вже пішки, туди, північніше ласкавої, завжди усміхненої, під зав’язку наповненої в ці спекотні серпневі дні туристами Одеси.

пляж Лузанівка, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Лузанівка

Море людей, море моря. В Лузановці (це ще Одеса, її крайній, північний мікрорайон, і власне назва пляжу) панує та сама атмосфера культового курортного містечка, де, біля самої води, як то кажуть, ніде яблоку упасти, де не перестають пропонувати, голосно вигукуючи навіть в мегафони, чурчхелу, в’ялену рибку, пахлаву, трубочки наповнені згущонкою тощо. Де шум і гамір. Дитячі голоси. Визги. Сміх. Плескання.

Біля краю води, на зволоженій морськими хвилями частині її берега - розкидані різнокольорові пластмасові дитячі лопатки, відерця, різного штибу пасочки. Здіймаються пісочні замки. Виростають прямо з піску завдяки виключно дитячому ентузіазму. Тягнуться до самісіньких небес, як непроникна споруда для дитячих мрій. А потім, як подує з моря вітер, їх змиє хвилею. Риби ласуватимуть дитячими мріями.

І ти думаєш, що може й собі загрести з моря піску і обережно пустити зверху цівку, додавши ще з десяток пісочних кавалків-цеглинок? Добудувати. Зробити замок трохи вищим. Та я, лишень пірнаю в море.

Пропливаю вдалечінь, де на глибинах ще досить прохолодно. Полежавши зо п’ять хвилин горілиць на воді, прислухаючись до мішанини звуків, хлюпоту, далеких завивань скутерів, вертаю. А потім рушаю берегом далі. Туди – вздовж берега на північ.

пляж Лузанівка, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Обхід Молодої гвардії

Йти вздовж берега безперервно не виходить. Деякі місця доводиться обходити. Наприклад, потрібно обійти місце відпочинку дітей – дитячий табір Молода Гвардія.

Дерева видаються пухнастими. Останні дні літніх канікул викарбовуються в свідомості дітей кожною травинкою, квіткою, стежкою. Безтурботність залишає ніжні відчуття щастя.

Діти йдуть слідом за нами. Вони проживають свою роль в цьому оманливому світі заново. Все, те, що ми мабуть вже пережили їм ще доведеться пройти. Сформувати власний світогляд в цьому різноманітному світі.

І от вже можна звернути в провулок дачного товариства Примор’є. Пройти серед котеджиків і спуститися сходами вниз. Сходами які ведуть до моря. Наближення до дива. Наближення до краси.

неподалік Українського дитячого центру "Молода Гвардія" а також дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Тут закінчується Одеса

Іноді дме вітер, але це буває вкрай рідко. На морі – штиль. Тихе, спокійне море. Молоді люди граються з собакою. Чорною кудлатою собакою.

Насип з каміння тягнеться в море. Неподалік підстаркуватий рибалка по пояс у воді виловлює щось зеленим сачком. Його товариш, орієнтовно того самого віку, або просто випадковий місцевий, тримаючи старенького велосипеда стоїть мовчки. Він уважно спостерігає за тим, що робить перший. Можливо вони і перемовляються, але ти не звертаєш на них уваги.

біля дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Традиційні морські тварини

Вони такі ласкаві. Товчуться своїми носами-шляпками, ніжно торкаються тіла. Лоскочуть щупальцями. Варто плавати акуратно і не робити різких рухів, щоб бодай не вдарити їх, не пошкодите їхнє м’яке прозоре тіло. Вони будуть вдячні.

Вони виринають десь з глибин, проштовхоють шляпку на поверхню, вони навіть визирають на якусь секунду з морської води. Дивлячись на них, я пригадую Соляріс Лема. Цю книгу варто прочитати. Там такі образи, там така атмосфера, там закладена глибина людської уяви про існування іншої форми життя, яке може так само вивчати нас, людей. Гратися нашими думками. Цікаво, чи відчувають медузи те, що ми думаємо? Вони неначе з іншої планети. Вони неземні.

біля дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Крижанівка

Проходячи у відчинену калитку загратованої частини суходолу, можна вважати що це вже Крижанівка. Тут невеличкий пляжик, також вщент заповнений людьми, а далі вже веде стежка вздовж обрамленого стійкими до засухи рослинами берега. А також тягнеться смуга з кам’яних валунів.

Те каміння, які підтоплене водою, оповите водоростями. Це надає воді зеленуватий відтінок. Косяки мальків риб різко змінюють напрямок, тікають від тебе, коли ти проходиш у воді, коли віддаляєшся від берега.

Йдеш повз зарощі рослин.

Все це є інша планета. Все тут живе і дихає, чує тебе, прислухається до твоїх рухів.

село Крижанівка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Обхід берегових будинків що на краю села Крижанівка

Дорога веде в гору. Минаєш якийсь будівельний майданчик. Собаки-приблуди, що охороняють територію, лежать у затінку, одна якось невдоволено вуркоче. Мабуть ліньки нормально так взяти і обгавкати. Ну це і добре. Швиденько полишаєш їх сонних і зморених.

Тут гарно. Відкриваються чарівні краєвиди. Тут починаєш розуміти, чому наступне село називається Ліски. Власне до нього і прямуєш.

Також зустрічаєш цікаві, волохаті кущі.

Тут затишно. І при бажанні можна знайти місце де розбити намет та переночувати.

Обхід закінчується замком, який хтось побудував особисто для себе і тепер у цьому замку живе, або просто влітку відпочиває.

від села Крижанівка до села Ліски, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Село Ліски

Ліски прикрашені ялинками. І вимощена цеглою доріжка веде вздовж берега і сітчастого паркану біля якого в’януть червоні троянди. Зверху красуються котеджики.

Іноді на спокійному морі звідкілясь беруться хвилі. Може це пропливають якісь катери, яких я особливо не помічав. Чи десь віддалено йдуть кораблі, і їх хід відгукується прямісінько сюди, на берег Лісків.

Гуляєш виступами, викладеними з бетонних блоків.

Потім натрапляєш на загадкове місце, усипане купою уламків мушель. Чому саме тут? І в такій кількості.

село Ліски, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Яхт-клюб та елітне містечко

Це фактично картинки з мрій багатьох людей. Які можливо саме так уявляють собі успіх, багатство, розкіш.

Можливо ці люди уявляють себе саме в таких умовах, коли дозволяють собі припустити можливість реалізації своїх бажань. Так чи інакше, наразі це є матеріальна реалізація чиїхось бажань. До неї можна доторкнутися. Її можна помацати. Для когось це вже не мрія, а справжня реальність.

Маєток біля моря, біла яхта, елітне авто, майданчик для тенісу і баскетболу, які знаходяться безпосередньо у моря.

Лишень місцевим чайкам байдуже на все це. Вони вільні. Вони вміють літати.

шлях від села Ліски до села Фонтанка, 15 серпня 2015 року
Кам’яні брили біля села Фонтанка

А це вже майже кінець подорожі вздовж берега. На цей момент було вже близько третьої години дня. З під кам’яних брил вихлюпувала вода. Вдалині люди відпочивали на яхті. Море зачаровувало темним кольором своїх глибин.

Тепле каміння, дзеркальна поверхня води, на якому грається сонце.

Плавати між цих валунів - одне задоволення.

Місцева молодь приїзжає сюди на великах. Автомобілі також недалеко від цих місць кучкуються. Вже перевалює за третю годину дня. Скоро буде вечоріти. Час вертати в Одесу.

біля села Фонтанка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Повернення до Лузанівки

Повернення до Лузанівки вздовж траси пішки зайняло близько години. Загалом тут курсує 18-та маршрутка, тож на майбутнє можна долати цю відстань швидше, якщо мати за мету йти береговою лінією далі. Але наразі мені було цікаво дійти до Лузанівки пішки. Вздовж дороги зустрічалися корови, які чимчикували собі об’їдаючи придорожню траву, ну а поряд пролітали автівки.

Пляж Лузанівки десь о годині пів на п’яту вечора був вже в інших кольорах. Людей все ще багацько. Вони купались, їли, засмагали.

траса від села Фонтанка до пляжу Лузанівка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Одеса наступного дня

Зранку на Дерибасівській все тихо і спокійно. Трохи не вистачає тієї движухи, яка була ввечері, отих безперевних потоків людей, таксі, які перетинали центральні вулиці, співи вуличних музикантів на кожному кутку, заповнених кафе та ресторанів та заклопотаних офіціантів, які бігають між столиками, тими столиками, що розтавлені прямо на вулиці.

Наразі люди тихенько сиділи в тих самих кафешках і снідали, пили каву. На Ланжеронівській тим часом знімали кіно. Масовка, яка сиділа на лавках (молодь з гітарами, жінки з дітьми і калясками, моряки) були одягнені в одяг ще тих радянських часів.

Ну, а загалом, одеські дворики залишалися тими самими що і були колись. На мотузках, протягнутих між вікнами, сушився одяг. Тепла Одеса горнулася в сяйво сонячних променів. Для багатьох літні канікули тривали й надалі. А отже ввечері знову всі зберуться на Дерибасівській та Приморському бульварі, приємно натомлені купаннями і засмагою.

вулиці Дерибасівська, Ланжеронівська, двір з вулиці Дерибасівської та двір з вулиці Пушкінської, місто Одеса, 16 серпня 2015 року
Потім. Починаючи від Лузанівки, куди тебе довозить 242-га маршрутка, ти рушаєш далі вже пішки, туди, північніше ласкавої, завжди усміхненої, під зав’язку наповненої в ці спекотні серпневі дні туристами Одеси.
пляж Лузанівка, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Лузанівка
Море людей, море моря. В Лузановці (це ще Одеса, її крайній, північний мікрорайон, і власне назва пляжу) панує та сама атмосфера культового курортного містечка, де, біля самої води, як то кажуть, ніде яблоку упасти, де не перестають пропонувати, голосно вигукуючи навіть в мегафони, чурчхелу, в’ялену рибку, пахлаву, трубочки наповнені згущонкою тощо. Де шум і гамір. Дитячі голоси. Визги. Сміх. Плескання.
Біля краю води, на зволоженій морськими хвилями частині її берега - розкидані різнокольорові пластмасові дитячі лопатки, відерця, різного штибу пасочки. Здіймаються пісочні замки. Виростають прямо з піску завдяки виключно дитячому ентузіазму. Тягнуться до самісіньких небес, як непроникна споруда для дитячих мрій. А потім, як подує з моря вітер, їх змиє хвилею. Риби ласуватимуть дитячими мріями.
І ти думаєш, що може й собі загрести з моря піску і обережно пустити зверху цівку, додавши ще з десяток пісочних кавалків-цеглинок? Добудувати. Зробити замок трохи вищим. Та я, лишень пірнаю в море.
Пропливаю вдалечінь, де на глибинах ще досить прохолодно. Полежавши зо п’ять хвилин горілиць на воді, прислухаючись до мішанини звуків, хлюпоту, далеких завивань скутерів, вертаю. А потім рушаю берегом далі. Туди – вздовж берега на північ.
пляж Лузанівка, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Обхід Молодої гвардії
Йти вздовж берега безперервно не виходить. Деякі місця доводиться обходити. Наприклад, потрібно обійти місце відпочинку дітей – дитячий табір Молода Гвардія.
Дерева видаються пухнастими. Останні дні літніх канікул викарбовуються в свідомості дітей кожною травинкою, квіткою, стежкою. Безтурботність залишає ніжні відчуття щастя.
Діти йдуть слідом за нами. Вони проживають свою роль в цьому оманливому світі заново. Все, те, що ми мабуть вже пережили їм ще доведеться пройти. Сформувати власний світогляд в цьому різноманітному світі.
І от вже можна звернути в провулок дачного товариства Примор’є. Пройти серед котеджиків і спуститися сходами вниз. Сходами які ведуть до моря. Наближення до дива. Наближення до краси.
неподалік Українського дитячого центру "Молода Гвардія" а також дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Тут закінчується Одеса
Іноді дме вітер, але це буває вкрай рідко. На морі – штиль. Тихе, спокійне море. Молоді люди граються з собакою. Чорною кудлатою собакою.
Насип з каміння тягнеться в море. Неподалік підстаркуватий рибалка по пояс у воді виловлює щось зеленим сачком. Його товариш, орієнтовно того самого віку, або просто випадковий місцевий, тримаючи старенького велосипеда стоїть мовчки. Він уважно спостерігає за тим, що робить перший. Можливо вони і перемовляються, але ти не звертаєш на них уваги.
біля дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Традиційні морські тварини
Вони такі ласкаві. Товчуться своїми носами-шляпками, ніжно торкаються тіла. Лоскочуть щупальцями. Варто плавати акуратно і не робити різких рухів, щоб бодай не вдарити їх, не пошкодите їхнє м’яке прозоре тіло. Вони будуть вдячні.
Вони виринають десь з глибин, проштовхоють шляпку на поверхню, вони навіть визирають на якусь секунду з морської води. Дивлячись на них, я пригадую Соляріс Лема. Цю книгу варто прочитати. Там такі образи, там така атмосфера, там закладена глибина людської уяви про існування іншої форми життя, яке може так само вивчати нас, людей. Гратися нашими думками. Цікаво, чи відчувають медузи те, що ми думаємо? Вони неначе з іншої планети. Вони неземні.
біля дачного товариства Примор’є, місто Одеса, 15 серпня 2015 року
Крижанівка
Проходячи у відчинену калитку загратованої частини суходолу, можна вважати що це вже Крижанівка. Тут невеличкий пляжик, також вщент заповнений людьми, а далі вже веде стежка вздовж обрамленого стійкими до засухи рослинами берега. А також тягнеться смуга з кам’яних валунів.
Те каміння, які підтоплене водою, оповите водоростями. Це надає воді зеленуватий відтінок. Косяки мальків риб різко змінюють напрямок, тікають від тебе, коли ти проходиш у воді, коли віддаляєшся від берега.
Йдеш повз зарощі рослин.
Все це є інша планета. Все тут живе і дихає, чує тебе, прислухається до твоїх рухів.
село Крижанівка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Обхід берегових будинків що на краю села Крижанівка
Дорога веде в гору. Минаєш якийсь будівельний майданчик. Собаки-приблуди, що охороняють територію, лежать у затінку, одна якось невдоволено вуркоче. Мабуть ліньки нормально так взяти і обгавкати. Ну це і добре. Швиденько полишаєш їх сонних і зморених.
Тут гарно. Відкриваються чарівні краєвиди. Тут починаєш розуміти, чому наступне село називається Ліски. Власне до нього і прямуєш.
Також зустрічаєш цікаві, волохаті кущі.
Тут затишно. І при бажанні можна знайти місце де розбити намет та переночувати.
Обхід закінчується замком, який хтось побудував особисто для себе і тепер у цьому замку живе, або просто влітку відпочиває.
від села Крижанівка до села Ліски, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Село Ліски
Ліски прикрашені ялинками. І вимощена цеглою доріжка веде вздовж берега і сітчастого паркану біля якого в’януть червоні троянди. Зверху красуються котеджики.
Іноді на спокійному морі звідкілясь беруться хвилі. Може це пропливають якісь катери, яких я особливо не помічав. Чи десь віддалено йдуть кораблі, і їх хід відгукується прямісінько сюди, на берег Лісків.
Гуляєш виступами, викладеними з бетонних блоків.
Потім натрапляєш на загадкове місце, усипане купою уламків мушель. Чому саме тут? І в такій кількості.
село Ліски, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Яхт-клюб та елітне містечко
Це фактично картинки з мрій багатьох людей. Які можливо саме так уявляють собі успіх, багатство, розкіш.
Можливо ці люди уявляють себе саме в таких умовах, коли дозволяють собі припустити можливість реалізації своїх бажань. Так чи інакше, наразі це є матеріальна реалізація чиїхось бажань. До неї можна доторкнутися. Її можна помацати. Для когось це вже не мрія, а справжня реальність.
Маєток біля моря, біла яхта, елітне авто, майданчик для тенісу і баскетболу, які знаходяться безпосередньо у моря.
Лишень місцевим чайкам байдуже на все це. Вони вільні. Вони вміють літати.
шлях від села Ліски до села Фонтанка, 15 серпня 2015 року
Кам’яні брили біля села Фонтанка
А це вже майже кінець подорожі вздовж берега. На цей момент було вже близько третьої години дня. З під кам’яних брил вихлюпувала вода. Вдалині люди відпочивали на яхті. Море зачаровувало темним кольором своїх глибин.
Тепле каміння, дзеркальна поверхня води, на якому грається сонце.
Плавати між цих валунів - одне задоволення.
Місцева молодь приїзжає сюди на великах. Автомобілі також недалеко від цих місць кучкуються. Вже перевалює за третю годину дня. Скоро буде вечоріти. Час вертати в Одесу.
біля села Фонтанка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Повернення до Лузанівки
Повернення до Лузанівки вздовж траси пішки зайняло близько години. Загалом тут курсує 18-та маршрутка, тож на майбутнє можна долати цю відстань швидше, якщо мати за мету йти береговою лінією далі. Але наразі мені було цікаво дійти до Лузанівки пішки. Вздовж дороги зустрічалися корови, які чимчикували собі об’їдаючи придорожню траву, ну а поряд пролітали автівки.
Пляж Лузанівки десь о годині пів на п’яту вечора був вже в інших кольорах. Людей все ще багацько. Вони купались, їли, засмагали.
траса від села Фонтанка до пляжу Лузанівка, Одеська область, 15 серпня 2015 року
Одеса наступного дня
Зранку на Дерибасівській все тихо і спокійно. Трохи не вистачає тієї движухи, яка була ввечері, отих безперевних потоків людей, таксі, які перетинали центральні вулиці, співи вуличних музикантів на кожному кутку, заповнених кафе та ресторанів та заклопотаних офіціантів, які бігають між столиками, тими столиками, що розтавлені прямо на вулиці.
Наразі люди тихенько сиділи в тих самих кафешках і снідали, пили каву. На Ланжеронівській тим часом знімали кіно. Масовка, яка сиділа на лавках (молодь з гітарами, жінки з дітьми і калясками, моряки) були одягнені в одяг ще тих радянських часів.
Ну, а загалом, одеські дворики залишалися тими самими що і були колись. На мотузках, протягнутих між вікнами, сушився одяг. Тепла Одеса горнулася в сяйво сонячних променів. Для багатьох літні канікули тривали й надалі. А отже ввечері знову всі зберуться на Дерибасівській та Приморському бульварі, приємно натомлені купаннями і засмагою.
вулиці Дерибасівська, Ланжеронівська, двір з вулиці Дерибасівської та двір з вулиці Пушкінської, місто Одеса, 16 серпня 2015 року